Герої Збройних сил України
Вони увійшли в клас тихо, майже непомітно, ніби не хотіли порушувати звичний ритм нашої гімназії. Але тиша народилася сама - така глибока, що здавалося, чути, як б’ється серце кожної дитини. Учні підводилися зі своїх місць повільно, з якоюсь внутрішньою обережністю, ніби боялися сполохати цю мить. Так почалася зустріч, яка назавжди залишиться у пам’яті.
Герої Збройних сил України прийшли до нас після реабілітації — втомлені, але живі; поранені, але незламні. У їхніх рухах було щось невимовно зворушливе — тиха мужність, що не потребує гучних слів. Ми дивилися на них і раптом розуміли: перед нами ті, хто повернув нам можливість жити так, як живемо. Ті, завдяки кому дзвенить дитячий сміх на перервах, тихо перегортаються книги в бібліотеці.
Не дивлячись на важкі поранення вони посміхалися так, ніби несли у серці не біль, а світло.
Коли воїни підводилися, щоб іти додому, маленький дошкільник тихо прошепотів: «А вони справжні?» Так, справжні. Живі. Наші. І такі близькі, що хочеться обійняти й не відпускати.
Зустріч учнів із воїнами, які проходять реабілітацію, стала не просто подією — вона перетворилася на глибокий урок людяності, мужності та вдячності. Учні побачили перед собою не легенди з підручників, а живих людей, чиї серця несуть і біль, і силу. А воїни відчули підтримку, яка лікує не гірше за медикаменти. Ця мить з’єднала два світи — дитячої довіри та дорослої боротьби — і залишила в кожному з нас тихе, але впевнене розуміння: справжня перемога починається з любові, пам’яті й вдячності.